І ВРОДОЮ, І ТАЛАНТОМ Дещо про історичну епоху та 300 річчя від дня народження Олексія Розумовського
Добу, що наступилапісля смерті Б. Хмельницького, М. Костомарівназиває "Руїною". Ця"Руїна" в різній формі поглибилася, особливо після т.зв. "Переяславського договору". З 1654 р. її негативнийвплив тягнеться по наші дні. Від "Переяславської угоди" довідновлення української державності по українській землі роз’їжджались московські можновладці, і те, що їм припадало до вподоби, забирали з собою як свою власність. І на тому тлі хочу згадати долю і не долю нашого ювіляра Олекси Розума, що завдяки природній вроді та красі свого тенорового голосу знайшовся в царсь кому палаці в Санкт Петербурзі і досяг там на ті часи високих особистих заслуг. Його доля це своєрідний збіг обставин, які склалися спонтанно у долі цього історичного персонажу. Якось влітку 1731 р. з Києва повертався до Санкт Петербурга російський полковник Вишневський. Переїжджаючи через село Чемер на Чернігівщині, зупинився він біля церкви і почув незвичайної краси голос, що нісся так ніжно і величаво з церкви. Полковника зворушив цей голос так міцно, що він вирішив забрати співака з собою до співу в царському палаці у Петербург. Саме у цьому році минає триста років від дня народження цього не звичайного співака Олекси Розума, який прийшов на світ 28 березня 1709 р. в с. Лемеші на Чернігівщині, у сім'ї реєстрового козака Григорія та матері Наталії Розумихи. Від най молодших років Олекса відзначався непересічною вродою, із наймолодших років любив він понад усе співати. Врода в Олекси обличчя, фігура, волосся, очі, уста були такими красивими, що на кожну людину своїм видом робив він дуже миле і привабливе враження.
До цієї вроди, мабуть, сам Господь наділив юнака неперевершеним співочим талантом. З його душі так ніжно лилася мелодія кожної пісні, що могла доглибно зворушити і сподобатися найбільш вимогливим знавцям співочого мистецтва. Олекса співав так натхненно й душевно, що всі слухали його, за
тамувавши свій подих. Він своєю вродою і співом нагадує нам легендарну красуню Марусю Чурай (1625 1652) з Полтавщини, яка також була окрасою українського співочого мистецтва. Якщо йдеться про дитинство і юність Олекси, то воно було бідне. Ще молодим Олексу домашні злидні заставляли
пасти худобу, але навіть на пасовищі з його грудей пісня неслася в простори і скрашувала його сіру молодість.Його мати вміла прищепи ти синові палку любов як до пісні так і до рідної йому України. Заїхавши в Петербург, Олекса спочатку співав у палацовій церкві і зразу на нього звернула увагу Єлизавета Петрівна і так безмежно залюбилася в співака, що в 1942 р. з ним таємно одружилася. Незабаром Єлизавета зайняла царський престол. За її сприянням Олекса в короткий час отримав титул графа і відтоді почав зватися Розумовським, але все одно не за бував він про своє козацьке походження. Була це незвичайна епоха, в якій не один чесний українець мусив переживати добу "політики двох душ", як висловлювався навіть сам М. Гоголь. Олекса співав і в серці завжди не поривав зв'язку з Україною і її народом. Він у 1943р. до Петербурга спровадив свого молодшого брата, 15 літнього Кирила (1728 1803),
який здобув належну освіту за кордоном і в 1746 р. повернувся до Петербурга і в лютому був призначений останнім гетьманом України.
Під час свого гетьманства Кирило носив вбрання на фран цузький лад. Побудував в Глухові гетьманську дерев'яну простору палату. І все, що робив, на жаль, у великій мірі виконував за царською вказівкою. З історичних джерел виникає, що не був це гетьман, який відзначився б високими організа торськими здібностями. Він старався навести порядки в судах, війську, але був так обставлений царськими агентами, щоза таких обставин і особистих
здібностях не багато зробивдобра для України і через інтригу цариці Катерини II зрікся добровільно гетьманства. Вона так само видала 10 листопада
1764 р. маніфест про звільнення Кирила з гетьмана і фактично тим рішенням зліквідовала гетьманство в Україні. За свою покірність Кирило одержав високу пенсію 60.000 рублів річно і великі маєтності. В тих роскошах, без слави, доживав свого віку в Петербурзі й Батурині, де і помер в 1803 р. На його могилі
епіграф: "Постій, козаче, не біжи, Читай, чия могила: Це гетьмана останнього Кирила. Присядь же, брате, потужи..." Шевченко вкрай не любив при
служництва і написав: "Кирилоз старшинами (Пудром обсипались), в цариці (мов в собаки) Патинки лизали..." Повертаючи до ювіляра Олекси Розумовського, слідзазначити, що співак, при сприятливій атмосфері своєї дружини Єлизавети, котра була винятково лагідна і добра людина, міг сповна віддатися своєму улюбленому співочому мистецтву. За сприянням цариці Єлизавети було відновлено Київську митрополію (1745), гетьманат України та цілий ряд інших установ, які служили українській справі, її муж Олекса отримав чин камергера, генерал поручника, з 1756 генерал фельдмаршала та був
наділений царською грамотою, коли його брата Кирила обрано гетьманом України. Він також був відзначений орденом Андрія Первозванного, а
навіть мав звання графа Римської Імперії і посідав великі маєтності в Росії та Україні. Незважаючи на всі ці привілеї і почесть, Олекса не цурався
своєї вбогої родини і поневоленого народу і цю любов, як співак, зберіг до кінця свого життя. Великою заслугою було й те, що цариця Єлизавета
поділяла національні смаки свого мужа. В 1744 р. вона, як відомо, була в Україні і навіть погодилася коротко жити у селі Козельниця, де познайомилася з родичами свого чоловіка, а після відвідувала міста України. Саме тоді вона вирішила повернути гетьманат в Україні і за спільною ініціятивою з чоловіком та за проектом славетного архітектора Растреллі Єлизавета побудувати в Києві Андріївську церкву, а згодом і царський палац ці пам'ятки зберігаються по наші дні. Завдяки прихильності Єлизавети в царському петербурзькому палаці пішла мода на все українське: завелися тут бандуристи, лунала українська пісня, виступали хори і театри. Між іншим, граф Олекса утримував і свій власний оркестр та хор, що були найкращою капелею в часах Єлизавети в Росії. Життя Олекси було немислиме без пісні. Він жив в українських думах і піснях, за своєю природою був романтиком. Але навіть своїм романтизмом робив надзвичайно корисну справу. Деякі дослідники називасють Олексу Апостолом української народної пісні втодішній московській імперії. Розумовський був людиною надзвичайно скромною, щирою, привітною, вразливою на всякі людські кривди і завжди спішив з допомогою для тих, хто її потребував.
Після смерті дружини Єлизавети він вийшов у відставку. Жив в Анічковому палаці у Петербурзі самотній. У дворовому заколоті Катерини ІІ участі
не брав. Не мав він тих пропозицій, за допомогою яких міг би влитися в політичне життя і обороняти українські інтереси. Цариця Катерина II ігнорувала
Олексу, навіть сумнівалася в законності його шлюбу з Єлизаветою. Часто дозволяла собі зневажливе ставлення до українця. Хоч збереглися докумен
ти, в яких вона також висловлювала думки, що, мовляв, Олекса був одним із найгарніших чоловіків, яких вона зустрічала в житті. При тому підкреслювала, що не мав він належної освіти і, крім приманливої вроди і співочого таланту, бракувало у нього твердого характеру! Помер Олекса Розу
мовський 17 липня 1771 році іпохований у Петербурзі.
Ярослав СТЕХ (Торонто, Канада)
До цієї вроди, мабуть, сам Господь наділив юнака неперевершеним співочим талантом. З його душі так ніжно лилася мелодія кожної пісні, що могла доглибно зворушити і сподобатися найбільш вимогливим знавцям співочого мистецтва. Олекса співав так натхненно й душевно, що всі слухали його, за
тамувавши свій подих. Він своєю вродою і співом нагадує нам легендарну красуню Марусю Чурай (1625 1652) з Полтавщини, яка також була окрасою українського співочого мистецтва. Якщо йдеться про дитинство і юність Олекси, то воно було бідне. Ще молодим Олексу домашні злидні заставляли
пасти худобу, але навіть на пасовищі з його грудей пісня неслася в простори і скрашувала його сіру молодість.Його мати вміла прищепи ти синові палку любов як до пісні так і до рідної йому України. Заїхавши в Петербург, Олекса спочатку співав у палацовій церкві і зразу на нього звернула увагу Єлизавета Петрівна і так безмежно залюбилася в співака, що в 1942 р. з ним таємно одружилася. Незабаром Єлизавета зайняла царський престол. За її сприянням Олекса в короткий час отримав титул графа і відтоді почав зватися Розумовським, але все одно не за бував він про своє козацьке походження. Була це незвичайна епоха, в якій не один чесний українець мусив переживати добу "політики двох душ", як висловлювався навіть сам М. Гоголь. Олекса співав і в серці завжди не поривав зв'язку з Україною і її народом. Він у 1943р. до Петербурга спровадив свого молодшого брата, 15 літнього Кирила (1728 1803),
який здобув належну освіту за кордоном і в 1746 р. повернувся до Петербурга і в лютому був призначений останнім гетьманом України.
Під час свого гетьманства Кирило носив вбрання на фран цузький лад. Побудував в Глухові гетьманську дерев'яну простору палату. І все, що робив, на жаль, у великій мірі виконував за царською вказівкою. З історичних джерел виникає, що не був це гетьман, який відзначився б високими організа торськими здібностями. Він старався навести порядки в судах, війську, але був так обставлений царськими агентами, щоза таких обставин і особистих
здібностях не багато зробивдобра для України і через інтригу цариці Катерини II зрікся добровільно гетьманства. Вона так само видала 10 листопада
1764 р. маніфест про звільнення Кирила з гетьмана і фактично тим рішенням зліквідовала гетьманство в Україні. За свою покірність Кирило одержав високу пенсію 60.000 рублів річно і великі маєтності. В тих роскошах, без слави, доживав свого віку в Петербурзі й Батурині, де і помер в 1803 р. На його могилі
епіграф: "Постій, козаче, не біжи, Читай, чия могила: Це гетьмана останнього Кирила. Присядь же, брате, потужи..." Шевченко вкрай не любив при
служництва і написав: "Кирилоз старшинами (Пудром обсипались), в цариці (мов в собаки) Патинки лизали..." Повертаючи до ювіляра Олекси Розумовського, слідзазначити, що співак, при сприятливій атмосфері своєї дружини Єлизавети, котра була винятково лагідна і добра людина, міг сповна віддатися своєму улюбленому співочому мистецтву. За сприянням цариці Єлизавети було відновлено Київську митрополію (1745), гетьманат України та цілий ряд інших установ, які служили українській справі, її муж Олекса отримав чин камергера, генерал поручника, з 1756 генерал фельдмаршала та був
наділений царською грамотою, коли його брата Кирила обрано гетьманом України. Він також був відзначений орденом Андрія Первозванного, а
навіть мав звання графа Римської Імперії і посідав великі маєтності в Росії та Україні. Незважаючи на всі ці привілеї і почесть, Олекса не цурався
своєї вбогої родини і поневоленого народу і цю любов, як співак, зберіг до кінця свого життя. Великою заслугою було й те, що цариця Єлизавета
поділяла національні смаки свого мужа. В 1744 р. вона, як відомо, була в Україні і навіть погодилася коротко жити у селі Козельниця, де познайомилася з родичами свого чоловіка, а після відвідувала міста України. Саме тоді вона вирішила повернути гетьманат в Україні і за спільною ініціятивою з чоловіком та за проектом славетного архітектора Растреллі Єлизавета побудувати в Києві Андріївську церкву, а згодом і царський палац ці пам'ятки зберігаються по наші дні. Завдяки прихильності Єлизавети в царському петербурзькому палаці пішла мода на все українське: завелися тут бандуристи, лунала українська пісня, виступали хори і театри. Між іншим, граф Олекса утримував і свій власний оркестр та хор, що були найкращою капелею в часах Єлизавети в Росії. Життя Олекси було немислиме без пісні. Він жив в українських думах і піснях, за своєю природою був романтиком. Але навіть своїм романтизмом робив надзвичайно корисну справу. Деякі дослідники називасють Олексу Апостолом української народної пісні втодішній московській імперії. Розумовський був людиною надзвичайно скромною, щирою, привітною, вразливою на всякі людські кривди і завжди спішив з допомогою для тих, хто її потребував.
Після смерті дружини Єлизавети він вийшов у відставку. Жив в Анічковому палаці у Петербурзі самотній. У дворовому заколоті Катерини ІІ участі
не брав. Не мав він тих пропозицій, за допомогою яких міг би влитися в політичне життя і обороняти українські інтереси. Цариця Катерина II ігнорувала
Олексу, навіть сумнівалася в законності його шлюбу з Єлизаветою. Часто дозволяла собі зневажливе ставлення до українця. Хоч збереглися докумен
ти, в яких вона також висловлювала думки, що, мовляв, Олекса був одним із найгарніших чоловіків, яких вона зустрічала в житті. При тому підкреслювала, що не мав він належної освіти і, крім приманливої вроди і співочого таланту, бракувало у нього твердого характеру! Помер Олекса Розу
мовський 17 липня 1771 році іпохований у Петербурзі.
Ярослав СТЕХ (Торонто, Канада)