http://xic.com.ua/z-istoriji-dumky/3-bogoslovja/182-do-80-richchja-o-d-ra-petra-borysa-bilanjuka
«Якщо ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть,
тоді просіть, чого забажаєте, і воно здійсниться для вас» (Йо. 15, 7).
Мало відомий в Україні, зате добре знаний в діаспорі, зокрема в Торонто
(Канада), вчений-гуманіст і визначний богослов о.-проф. Петро-Борис Біланюк
народився 4 серпня 1932 р. у м. Заліщиках Тернопільської обл. у національно
свідомій українській родині Терентія і Параскевії з дому Романко.
Заліщицьку землю прославили визначні діячі: адвокати В. Охримович і В.
Бараник, отці Й. Раковський, І. Туркевич, І. Коцик, що заснували в філію
«Просвіти», агроном-дослідник Р. Коцик, мовознавець М. Пушкар, організатор
кооперативного руху Є. Храпливий, фізик В. Кучер, артист Є. Коханенко. Із
Заліщиками тісно пов’язані письменники Василь Верига, Осип Маковей, Юрій
Федькович, Петро Ковальчук, патріарх Мстислав (Степан Скрипник), фізик Т.
Гнатюк, Яків Головацький, Олег Ольжич (Кандиба), поет Володимир Вихрущ,
композитор Михайло Гайворонський, громадський діяч Богдан-Тарас Гнатюк і серед
цієї когорти один із найвизначніших вчений, релігійно-громадський діяч о.-проф.
Петро Біланюк, дитячі роки якого пройшли саме в тут. Згодом він жив у Любліні –
батька перевели сюди на роботу. Звідси їздив на Хомщину, побував у Сокалі,
Львові, Перемишлі і Ярославі. Відтак життєва дорога з пригодами і мандрами через
різні країни світу, довела Петра разом із батьками, сестрою Марією і братом
Феодосієм до Канади. У 1949 р. він замешкав у м. Торонто.
Маючи феноменальний талант до науки за короткий час здобув кілька наукових
ступенів, зокрема захистив дві докторські дисертації. Успішно закінчив
Монреальський університет (1955), студії в Римі (1965).
З 1962 р. почав працювати в Коледжі святого Михайла при Торонтському
університеті.
У 1973 р. отримав звання професора історії Української Церкви в Українському
вільному університеті у Мюнхені.
За талант о.-проф. Біланюка дуже цінував патріарх Йосиф Сліпий, який 18
квітня 1981 р. висвятив його на пресвітера в монастирі Студіон, а 15 лютого 1982
р. нагородив срібним нагрудним хрестом.
Ще перед тим, у 1966 р., о. Петро був відзначений золотою медаллю Св. Петра і
Павла та за наукову, виховну і громадську працю здобув низку нагород, стипендій,
грамот і медалей.
14 жовтня 1985 р. патріарх Мирослав-Іван Кардинал Любачівський підніс о.
Біланюка до гідності митрофорного протоєрея.
З 19 грудня 1988 р. він митрофорний протоєрей.
З 70-х років о.-проф. П. Біланюк – один із священнослужителів в УГКЦ св.
Миколая в Торонто. Церкві, яку вважають осередком глибокого
релігійно-національного виховання. Цей унікальний високо-мистецький храм
освячено в 1952 р. Першим його парохом став о.-д-р Богдан Липківський.
Як парафіянин цієї Церкви я знав о. Петра Біланюка. Ми з ним кілька разів
їздили до Мюнхена, були на спільних прощах, я брав участь у багатьох
богослужіннях, які відправляв отець. О. П. Біланюк був надзвичайно активним у
громадській діяльності, сам організовував різні зустрічі, на багатьох
виголошував змістовні доповіді на різні теми. Скажу, що відправлені о. Петром
Святі Літургії, його повчаючі проповіді, виголошені ніжним, тільки йому
притаманним голосом, залишилися в пам’яті на все життя.
Отець Петро Біланюк – це видатний богослов та промовець, який зумів прищепити
вірним любов до рідного обряду, традиції та всього українського. Завдяки йому
Миколаївська церква стала взірцем літургійного життя та високої національної
свідомості не лише для Торонто, але й далеко за його межами. Можна без сумніву і
зайвої скромності сказати, що о.-проф. Біланюк надихав цілі маси своїми палкими
виховними проповідями і наближував їх до Божих Правд. Неодноразово людина,
заслухана проповіддю й молитвами о. Біланюка, підсвідомо розуміла, що його слова
змінюють долю Всесвіту. Іван Дзюба писав: «Є люди, яким судилося бути більшими
за самих себе», – таким був о. Петро. Можна сказати, що це була людина справді
оригінальна і виняткова. Він вмів заряджати незвичайною позитивною духовою
енергією своїх слухачів. Його слова і думки проливали світло на різні процеси
життя. Я переконаний, що будь-який нарід, навіть найменший, якщо б мав такого
проповідника і далекоглядного мислителя-мудреця, як о.-проф. Петро-Борис
Біланюк, то не лише його твори, але й діяльність були б уже старанно вивчені,
видані та перекладені мовами світу і стали б мірилом слави нації.
Наш уродинник ніколи не афішував свого патріотизму, але в день і в ночі,
щохвилини працював і жив для своєї Батьківщини. І вчив, що як ми повинні «Любити
ближнього…», так само мусимо любити Батьківщину, бо це не лише обов’язок, але
святая-святих чесної людини. Саме ця істина має заохочувати до систематичної і
відданої жертовності у праці, вірного служіння Церкві, бо Церква – наша мати, а
Україна – наша мати й батько. Про таких душпастерів Святіший Отець Йоан Павло II
писав, що це можливо тільки тоді, коли священик з любов’ю проголошує Боже Слово
і підтверджує це слово своїм щоденним життям.
Ктрім того, о. Петро брав активну участь у громадсько-культурному і
релігійному житті українців Торонто. Був головою Товариства за Патріархат УГКЦ,
дійсним членом НТШ (1962), членом УВАН (1980), КУК та інших науково-громадських
об’єднань і товариств. У Торонто не відбулося жодної культурно-освітньої
імпрези, жодної сесія чи з’їзду наукової установи, щоб на ньому не було о.-проф.
Біланюка. Він своєю громадсько-суспільною безкорисливою працею відкривав перед
присутніми Божі скарби, спрямовував їхні думки та діяльність на правильний шлях.
Кожна зустріч з о.-проф. Біланюком зміцнювала віру та здорові підвалини злуки з
Господом і любов’ю до рідного народу. Цей пастир із покликання і таланту
бездоганно і гідно виконував свою священицько-національну місію. Його любили
вірні, з любов’ю та пошаною до нього ставилися його студенти. Усім його слова
глибоко западали в душу і були своєрідною поживою розгорнутої Святої Біблії, яка
вчить найцінніших чеснот у житті. Як бракує таких священиків і навіть владик у
наш час.
Приємно, що наша Церква має такого велетня, який розумів історичні процеси і
давав їм належну правову і християнську оцінку. В іноземних наукових колах він
також мав багато друзів і палких прихильників. Його вважають фахівцем у сфері
богослов’я, історії та культури східних християнських Церков. О.-проф. Петро
Біланюк займає особливе місце в історії розвитку української богословської науки
й думки ХХ ст., залишив нам надзвичайно цікаві опрацювання про значення
релігієзнавства, зокрема про церковні відносини між Україною та Росією. Він
написав понад 160 статей і 13 книг українською, англійською, німецькою і
латинською мовами, деякі праці вийшли корейською і японською мовами. За
підрахунками спеціалістів, крім церковних проповідей, виголосив близько 300
науково-популярних доповідей в різних країнах світу. Згадаймо, що його доповідь
«Українська Церква, її сучасне й майбутнє» (виголошена в Торонто 5 грудня 1965
р. у присутності кількох сотень українців, з деякими доповненнями повторена в
Чикаго 16 січня 1966 р.) вислухало понад 800 осіб.
Додам, що о.-проф. П. Біланюк у доповідях порушував такі теми, як: зв’язки
нашої Церкви з християнськими країнами, причини Берестейської унії, її наслідки,
зловживання польського кліру, дав оцінку шкідливій діяльності московського
православ’я та войовничо-агресивному атеїзму. Розглядав мучеництво УГКЦ, псевдо
собор 1946 р. Напрацював цілий цикл різних науково-релігійних та історичних тем.
У хрестоматії «Ювілей 1000-ліття хрещення Руси-України» о. П. Біланюк у
доступній формі проаналізував цей історичний період у житті нашої Церкви:
проаналізував проблему українського патріотизму в Українській Церкві,
розпрацьовував питання помісної Української Церкви і її місію; про введення
східних елементів у сучасну Латинську Церкву, про латинізацію УГКЦ; про календар
і літургійний рік; про руйнівні й будуючі чинники в нашому обряді; про роль
мирян Української Церкви тощо.
Без сумніву, о.-проф. Петро Біланюк був одним із найосвіченіших і
найталановитіших діячем діаспори. Він довгий час займав провідне місце не лише в
церковно-релігійному, але і в науковому, літературному та громадському житті. До
його думки дослухалися визначні діячі діаспори, а також Канади й Америки.
Впродовж усього життя він вміло поєднував релігійні почуття з національними і
стверджував, що нація без релігії гине, а Церква мусить служити нації, що
обов’язок Церкви – захищати інтереси нації і ці дві гілки одного дерева повинні
взаємно себе удосконалювати. Релігійно-національні почування – той ланцюг, який
кріпить народ і Церкву до спільних завдань. Ці думки перегукуються з вказівками
папи Йоана Павла ІІ: «Віра, а зокрема Бог, є найвищим добром, але разом із тим
ніколи не можна забувати і допустити, щоб нарід, до якого належиш, був
ким-небудь понижуваний і очорнюваний». На увагу заслуговує і те, що о. Петро
Біланюк зустрічався з представниками різних віросповідань, навіть з невіруючими,
розмовляв з ними, вияснював суть і значення віри в житті людини. Він твердив, що
за засадами справжнього християнства можна жити у злагоді представникам різних
конфесій й водночас залишатися собою.
Крім того, о.-проф. Петро Біланюк був завзятим колекціонером книг і наукових
журналів. Він систематично купував різні книги, на що витрачав майже 25 %
особистого бюджету. Його літературна й наукова спадщина – величезна за своїм
обсягом, різноманітна тематично й жанрово: книги, енциклопедії, словники,
збірники, журнали, твори на морально-виховні, морально-філософські, педагогічні,
філологічні, богословські теми, твори сатиричного змісту тощо. Окрема група –
переклади з різних мов на українську і навпаки. Вельми цікавим й важливим для
пізнання духовного світу та буднів о.-проф. Біланюка залишилася листування, в
якому він виступає як захисник, дорадник у багатьох питаннях. Він вмів і хотів
бадьорити людей морально, творити добро, облагороджувати їх, допомагати серцем і
розумом, мав відвагу боротися з хибними поглядами і шкідливими діями.
На жаль, на 67 році життя, 18 вересня 1999 р. у Торонто, помер наш
релігійно-національний титан, який став джерелом і дороговказом нашого життя. Це
велика втрата для України і світу – рідним і близьким, усім, хто знав бл. п.
о.-проф. Петра-Бориса Біланюка.
Засмучена родина покійного наукову спадщину передала науковим закладам. 17
січня 2006 р. вдова Марія-Тереза, за згодою синів Стефана, Миколи, Михайла і
Йосифа, взяла участь в офіційному відкритті колекції о.-проф. П. Біланюка в
богословській бібліотеці Університету святого Павла, якому передано пару тисяч
книг. Частину бібліотеки передано до Інституту імені Митрополита Андрея
Шептицького та пару сотень книг – у фонд Заліщицької центральної бібліотеки.
Серед них є одна із книг о. Біланюка «Божа істина, краса і любов: проповіді,
доповіді і розвідки». – Дрогобич: Відродження, 1995. – 378 с. Вона цінна своїм
змістом для богословів, істориків, філософів, соціологів, політологів, педагогів
та широкому колу читачів, які цікавляться долею Української Церкви, минулим та
майбутнім українського народу.
Хай ця стаття буде символічним букетом на могилу покійного, який заслужив
безсмертя – Вічна йому пам'ять!
Ярослав Стех
«Якщо ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть,
тоді просіть, чого забажаєте, і воно здійсниться для вас» (Йо. 15, 7).
Мало відомий в Україні, зате добре знаний в діаспорі, зокрема в Торонто
(Канада), вчений-гуманіст і визначний богослов о.-проф. Петро-Борис Біланюк
народився 4 серпня 1932 р. у м. Заліщиках Тернопільської обл. у національно
свідомій українській родині Терентія і Параскевії з дому Романко.
Заліщицьку землю прославили визначні діячі: адвокати В. Охримович і В.
Бараник, отці Й. Раковський, І. Туркевич, І. Коцик, що заснували в філію
«Просвіти», агроном-дослідник Р. Коцик, мовознавець М. Пушкар, організатор
кооперативного руху Є. Храпливий, фізик В. Кучер, артист Є. Коханенко. Із
Заліщиками тісно пов’язані письменники Василь Верига, Осип Маковей, Юрій
Федькович, Петро Ковальчук, патріарх Мстислав (Степан Скрипник), фізик Т.
Гнатюк, Яків Головацький, Олег Ольжич (Кандиба), поет Володимир Вихрущ,
композитор Михайло Гайворонський, громадський діяч Богдан-Тарас Гнатюк і серед
цієї когорти один із найвизначніших вчений, релігійно-громадський діяч о.-проф.
Петро Біланюк, дитячі роки якого пройшли саме в тут. Згодом він жив у Любліні –
батька перевели сюди на роботу. Звідси їздив на Хомщину, побував у Сокалі,
Львові, Перемишлі і Ярославі. Відтак життєва дорога з пригодами і мандрами через
різні країни світу, довела Петра разом із батьками, сестрою Марією і братом
Феодосієм до Канади. У 1949 р. він замешкав у м. Торонто.
Маючи феноменальний талант до науки за короткий час здобув кілька наукових
ступенів, зокрема захистив дві докторські дисертації. Успішно закінчив
Монреальський університет (1955), студії в Римі (1965).
З 1962 р. почав працювати в Коледжі святого Михайла при Торонтському
університеті.
У 1973 р. отримав звання професора історії Української Церкви в Українському
вільному університеті у Мюнхені.
За талант о.-проф. Біланюка дуже цінував патріарх Йосиф Сліпий, який 18
квітня 1981 р. висвятив його на пресвітера в монастирі Студіон, а 15 лютого 1982
р. нагородив срібним нагрудним хрестом.
Ще перед тим, у 1966 р., о. Петро був відзначений золотою медаллю Св. Петра і
Павла та за наукову, виховну і громадську працю здобув низку нагород, стипендій,
грамот і медалей.
14 жовтня 1985 р. патріарх Мирослав-Іван Кардинал Любачівський підніс о.
Біланюка до гідності митрофорного протоєрея.
З 19 грудня 1988 р. він митрофорний протоєрей.
З 70-х років о.-проф. П. Біланюк – один із священнослужителів в УГКЦ св.
Миколая в Торонто. Церкві, яку вважають осередком глибокого
релігійно-національного виховання. Цей унікальний високо-мистецький храм
освячено в 1952 р. Першим його парохом став о.-д-р Богдан Липківський.
Як парафіянин цієї Церкви я знав о. Петра Біланюка. Ми з ним кілька разів
їздили до Мюнхена, були на спільних прощах, я брав участь у багатьох
богослужіннях, які відправляв отець. О. П. Біланюк був надзвичайно активним у
громадській діяльності, сам організовував різні зустрічі, на багатьох
виголошував змістовні доповіді на різні теми. Скажу, що відправлені о. Петром
Святі Літургії, його повчаючі проповіді, виголошені ніжним, тільки йому
притаманним голосом, залишилися в пам’яті на все життя.
Отець Петро Біланюк – це видатний богослов та промовець, який зумів прищепити
вірним любов до рідного обряду, традиції та всього українського. Завдяки йому
Миколаївська церква стала взірцем літургійного життя та високої національної
свідомості не лише для Торонто, але й далеко за його межами. Можна без сумніву і
зайвої скромності сказати, що о.-проф. Біланюк надихав цілі маси своїми палкими
виховними проповідями і наближував їх до Божих Правд. Неодноразово людина,
заслухана проповіддю й молитвами о. Біланюка, підсвідомо розуміла, що його слова
змінюють долю Всесвіту. Іван Дзюба писав: «Є люди, яким судилося бути більшими
за самих себе», – таким був о. Петро. Можна сказати, що це була людина справді
оригінальна і виняткова. Він вмів заряджати незвичайною позитивною духовою
енергією своїх слухачів. Його слова і думки проливали світло на різні процеси
життя. Я переконаний, що будь-який нарід, навіть найменший, якщо б мав такого
проповідника і далекоглядного мислителя-мудреця, як о.-проф. Петро-Борис
Біланюк, то не лише його твори, але й діяльність були б уже старанно вивчені,
видані та перекладені мовами світу і стали б мірилом слави нації.
Наш уродинник ніколи не афішував свого патріотизму, але в день і в ночі,
щохвилини працював і жив для своєї Батьківщини. І вчив, що як ми повинні «Любити
ближнього…», так само мусимо любити Батьківщину, бо це не лише обов’язок, але
святая-святих чесної людини. Саме ця істина має заохочувати до систематичної і
відданої жертовності у праці, вірного служіння Церкві, бо Церква – наша мати, а
Україна – наша мати й батько. Про таких душпастерів Святіший Отець Йоан Павло II
писав, що це можливо тільки тоді, коли священик з любов’ю проголошує Боже Слово
і підтверджує це слово своїм щоденним життям.
Ктрім того, о. Петро брав активну участь у громадсько-культурному і
релігійному житті українців Торонто. Був головою Товариства за Патріархат УГКЦ,
дійсним членом НТШ (1962), членом УВАН (1980), КУК та інших науково-громадських
об’єднань і товариств. У Торонто не відбулося жодної культурно-освітньої
імпрези, жодної сесія чи з’їзду наукової установи, щоб на ньому не було о.-проф.
Біланюка. Він своєю громадсько-суспільною безкорисливою працею відкривав перед
присутніми Божі скарби, спрямовував їхні думки та діяльність на правильний шлях.
Кожна зустріч з о.-проф. Біланюком зміцнювала віру та здорові підвалини злуки з
Господом і любов’ю до рідного народу. Цей пастир із покликання і таланту
бездоганно і гідно виконував свою священицько-національну місію. Його любили
вірні, з любов’ю та пошаною до нього ставилися його студенти. Усім його слова
глибоко западали в душу і були своєрідною поживою розгорнутої Святої Біблії, яка
вчить найцінніших чеснот у житті. Як бракує таких священиків і навіть владик у
наш час.
Приємно, що наша Церква має такого велетня, який розумів історичні процеси і
давав їм належну правову і християнську оцінку. В іноземних наукових колах він
також мав багато друзів і палких прихильників. Його вважають фахівцем у сфері
богослов’я, історії та культури східних християнських Церков. О.-проф. Петро
Біланюк займає особливе місце в історії розвитку української богословської науки
й думки ХХ ст., залишив нам надзвичайно цікаві опрацювання про значення
релігієзнавства, зокрема про церковні відносини між Україною та Росією. Він
написав понад 160 статей і 13 книг українською, англійською, німецькою і
латинською мовами, деякі праці вийшли корейською і японською мовами. За
підрахунками спеціалістів, крім церковних проповідей, виголосив близько 300
науково-популярних доповідей в різних країнах світу. Згадаймо, що його доповідь
«Українська Церква, її сучасне й майбутнє» (виголошена в Торонто 5 грудня 1965
р. у присутності кількох сотень українців, з деякими доповненнями повторена в
Чикаго 16 січня 1966 р.) вислухало понад 800 осіб.
Додам, що о.-проф. П. Біланюк у доповідях порушував такі теми, як: зв’язки
нашої Церкви з християнськими країнами, причини Берестейської унії, її наслідки,
зловживання польського кліру, дав оцінку шкідливій діяльності московського
православ’я та войовничо-агресивному атеїзму. Розглядав мучеництво УГКЦ, псевдо
собор 1946 р. Напрацював цілий цикл різних науково-релігійних та історичних тем.
У хрестоматії «Ювілей 1000-ліття хрещення Руси-України» о. П. Біланюк у
доступній формі проаналізував цей історичний період у житті нашої Церкви:
проаналізував проблему українського патріотизму в Українській Церкві,
розпрацьовував питання помісної Української Церкви і її місію; про введення
східних елементів у сучасну Латинську Церкву, про латинізацію УГКЦ; про календар
і літургійний рік; про руйнівні й будуючі чинники в нашому обряді; про роль
мирян Української Церкви тощо.
Без сумніву, о.-проф. Петро Біланюк був одним із найосвіченіших і
найталановитіших діячем діаспори. Він довгий час займав провідне місце не лише в
церковно-релігійному, але і в науковому, літературному та громадському житті. До
його думки дослухалися визначні діячі діаспори, а також Канади й Америки.
Впродовж усього життя він вміло поєднував релігійні почуття з національними і
стверджував, що нація без релігії гине, а Церква мусить служити нації, що
обов’язок Церкви – захищати інтереси нації і ці дві гілки одного дерева повинні
взаємно себе удосконалювати. Релігійно-національні почування – той ланцюг, який
кріпить народ і Церкву до спільних завдань. Ці думки перегукуються з вказівками
папи Йоана Павла ІІ: «Віра, а зокрема Бог, є найвищим добром, але разом із тим
ніколи не можна забувати і допустити, щоб нарід, до якого належиш, був
ким-небудь понижуваний і очорнюваний». На увагу заслуговує і те, що о. Петро
Біланюк зустрічався з представниками різних віросповідань, навіть з невіруючими,
розмовляв з ними, вияснював суть і значення віри в житті людини. Він твердив, що
за засадами справжнього християнства можна жити у злагоді представникам різних
конфесій й водночас залишатися собою.
Крім того, о.-проф. Петро Біланюк був завзятим колекціонером книг і наукових
журналів. Він систематично купував різні книги, на що витрачав майже 25 %
особистого бюджету. Його літературна й наукова спадщина – величезна за своїм
обсягом, різноманітна тематично й жанрово: книги, енциклопедії, словники,
збірники, журнали, твори на морально-виховні, морально-філософські, педагогічні,
філологічні, богословські теми, твори сатиричного змісту тощо. Окрема група –
переклади з різних мов на українську і навпаки. Вельми цікавим й важливим для
пізнання духовного світу та буднів о.-проф. Біланюка залишилася листування, в
якому він виступає як захисник, дорадник у багатьох питаннях. Він вмів і хотів
бадьорити людей морально, творити добро, облагороджувати їх, допомагати серцем і
розумом, мав відвагу боротися з хибними поглядами і шкідливими діями.
На жаль, на 67 році життя, 18 вересня 1999 р. у Торонто, помер наш
релігійно-національний титан, який став джерелом і дороговказом нашого життя. Це
велика втрата для України і світу – рідним і близьким, усім, хто знав бл. п.
о.-проф. Петра-Бориса Біланюка.
Засмучена родина покійного наукову спадщину передала науковим закладам. 17
січня 2006 р. вдова Марія-Тереза, за згодою синів Стефана, Миколи, Михайла і
Йосифа, взяла участь в офіційному відкритті колекції о.-проф. П. Біланюка в
богословській бібліотеці Університету святого Павла, якому передано пару тисяч
книг. Частину бібліотеки передано до Інституту імені Митрополита Андрея
Шептицького та пару сотень книг – у фонд Заліщицької центральної бібліотеки.
Серед них є одна із книг о. Біланюка «Божа істина, краса і любов: проповіді,
доповіді і розвідки». – Дрогобич: Відродження, 1995. – 378 с. Вона цінна своїм
змістом для богословів, істориків, філософів, соціологів, політологів, педагогів
та широкому колу читачів, які цікавляться долею Української Церкви, минулим та
майбутнім українського народу.
Хай ця стаття буде символічним букетом на могилу покійного, який заслужив
безсмертя – Вічна йому пам'ять!
Ярослав Стех